4 серпня світ відзначає Міжнародний день пива, до якого ми підготували інтерв'ю із професіоналом - Богданом Біланчуком, директором найстарішої в Україні промислової пивоварні, який має понад 35 років досвіду у галузі.

— Давайте з Вами ближче познайомимось. Розкажіть, будь ласка, звідки Ви, де навчалися?

— Я сам родом з Івано-Франківської області Калуського району, село Середній Бабин. Тут від Львова буквально 100 кілометрів, тобто родом я із Заходу України. Після закінчення Національного університету харчових технологій потрапив по розподіленню на Запорізький завод. Напрямок у мене був “Технології бродіння”, і там вже розподіл на пивоваріння або спиртову галузь. Я обрав пивоваріння. Ніколи не пошкодував, що обрав цю галузь і ні разу в житті не хотів змінювати професію.

— З чого Ви починали на Запорізькому заводі?

— Зрозуміло, що як молоді спеціалісти ми починали із самих низин. Я був технологом варильного цеху, мав звичайний 12-годинний графік день-ніч. В мої обов’язки входив контроль процесу варок по об’єму та якості.

—  А потім як розвивалася Ваша кар’єра?

—  Я прийшов спочатку старшим майстром, потім став начальником безалкогольного цеха. Потім я став начальником цеха всього заводу — і пива, і безалкогольних напоїв. Далі в мене була посада начальника виробництва, потім — директора по виробництву (була така проміжна спеціальність) та вже через рік я став директором запорізького заводу.

— І скільки часу  Ви пробули директором Запорізького заводу?

— То треба ритись в трудовій книжці, тяжко одразу сказати. Я думаю, що з десяток років, а може й більше.

— То це за вашої каденції Запорізький завод приєднався до Carlsberg?

— За моєї каденції він акціонувався. У 1996 році ми приєдналися до шведсько-фінсько-норвезької групи BBH. А згодом ми стали частиною Carlsberg Group, де я став повноцінним директором заводу.

Розкажіть, будь ласка, скільки років Ви працюєте в Компанії?

— Скільки працюю, то вже дуже довго (сміється). Сarlsberg – місце роботи всього мого життя. Від моменту, як закінчив інститут і потрапив на Запорізьский завод – до сьогодні. Понад 35 років у Компанії.

— Які найяскравіші моменти можете згадати?

— Щодо знаменних моментів, то кожен із цих етапів — і BBH, Carlsberg сприяли розвитку як Компанії, так і особистому. Отже, зрозуміло, що це позитивні та визначні моменти, бо сам ростеш і людей підтягуєш.

Другий момент — стабілізація ринку. Зараз велика конкуренція, а раніше в Запоріжжі неможливо було купити ящик пива. Був дефіцит, машина приїхала і народ в черзі це все розбирав. Зараз вже, зрозуміло, інший етап — треба бути конкурентними і за якістю, і за вартістю продукту.

Третій — перехідний період розширення потужностей. В 2008 році в Запоріжжі ми мали зробити умовно нереальне — з осені до наступного сезону повинні були розширити на 30 чи 40% потужність заводу. Величезний обʼєм роботи: ми ставили додатковий варильний цех, дві скляні виробничі лінії та кегові. Працювали 30-40 малих та великих організацій водночас, аби збільшити потужність. Такі періоди є цікавими, бо є жива робота, є певне усвідомлення, що робиш щось добре і є потреба в цьому.

Останній етап — привчання команди до системної роботи та правильних процесів. Ще більше ми зараз приділяємо увагу таким пріоритетам, як охорона праці, турбота про співробітників, споживачів, постійне вдосконалення якості тощо.

— Які регіони країни забезпечує продукцією Львівська пивоварня?

Щодо поставок, то тим закономірно управляє логістика, бо ми хочемо працювати ефективно. Логістичні затрати, в особливості зараз, коли продукти стали дорожче, а ми все одно хочемо працювати по оптимальній карті поставок. Заміряється кілометраж доставки, в середньому складає 200 з чимось кілометрів. В основному це Волинська, Львівська, Тернопільська, Франківська, Закарпатська і частково Рівненська області. Це називається оптимальною картою. Зрозуміло, що бувають і винятки, якщо є залпові підвищення об’ємів або, не дай Бог, поломки в якомусь із виробничих центрів. Відповідно, якщо ми не можемо щось забезпечити — оптимальна карта може змінюватись, бо вона короткострокова. Карта мінялась в період початку повномасштабного вторгнення. Зрозуміло, що тоді вся карта була перекроєна.

— Сьогодні Ви управляєте історично значимою Львівською пивоварнею. Чи викликає це додаткову мотивацію чи почуття гордості?

— Зрозуміло, що Львів є особливим на моєму життєвому шляху, я поставив собі за нього плюсик. Я пишаюся брендом  “Львівське 1715”, назва якого містить рік заснування пивоварні.

Наприклад, сиджу в кабінеті, а у ньому ширина стін півметра. Тут дійсно панує старовинний дух, що надихає на приємні думки. Я радий можливості попрацювати в такому історичному місті.

Однак всі ці переходи з одного заводу на інший не були для мене, так би мовити, складним адапційним періодом, бо я працюю в системі з однаковими підходами та цінностями. Бути керівником вимагає краще пізнавати кожну людину та її потреби, навички роботи в команді й додаткову цінність, завдяки якій покращиться добробут компанії.

— Ви працювали у Запоріжжі та Києві, зараз - у Львові. Після повномасштбаного вторгення Компанія евакуювала охочих співробітників до Львова.  Наскільки це було важко фізично прийняти всіх, підготуватися до цього? І емоційно, чи залучалися Ви активно в розмови з цими людьми?

— Що стосується фізичної складової, то жодних труднощів не виникало. Емоційно, звісно, складніше, була необхідна стійкість. Коли розумієш, що настала повномасштабна війна, бомблять, ці тривоги. Ти збираєшся духом, а підсвідомо маєш внутрішнє відчуття тривоги, яке й надалі залишається. Це тривога за людей та власну сім’ю.

Зрозуміло, що на Львівській пивоварні ми максимально підготувалися. Ми розуміли, що це тимчасове місце для колег, для деяких - проміжний теап перед від’їздом за кордон. Ми максимально до цього готувались, і зрозуміло, що обладнали наші приміщення необхідним обладнанням, забезпечили гарячою їжею, створили невеличку дитячу кімнату, поставили телевізори. Тобто намагались наскільки можливо створити комфортні умови для людей, які в нас перебували.

— Що Вам найбільше подобається у Вашій роботі?

— Люди, з якими працююю, а також розвиток Компанії, який відбувається постійно. Це постійно драйв і розвиток - не лише в об’ємах потужностей, а й у вдосконалення процесів, що дозволяють ефективно та усвідомлено працювати і приносити кращі результати.

— Якраз тут було питання, яке логічно лягає в цей момент. Продовжіть фразу “для мене пиво — це…”.

— Звісно,  це сенс життя. Не тому, що щодня п’ю пиво з відра, а більше йдеться про значення галузі, без якої я вже не уявляю свого життя. Хоча пиво п’ю щодня :)

— І наостанок: яке Ваше улюблене пиво?

— Я обираю пиво в залежності від настрою та сезону. Якщо назвати два, які я п’ю в 90% випадків свого життя, то це Tuborg або Львівське 1715. Зрозуміло, що новинки всякі пробую, і від конкурентів також. Я вважаю, що пиво має бути пивом — оригінальним, якісним, повним смаку та звареним з любов’ю, так як ми це й робимо (ред. - посміхається).