Володимир Матвіїшин: Від Львівських Карпат до “Кращого воротаря”

“Я вболіваю за нашу національну збірну України та за команду “Львівські Карпати”. Працюю в Компанії Carlsberg Ukraine з 2019 року. Моя пристрасть до футболу почалася ще під час роботи на дистриб’юторі “Львівська пивна компанія”, де ми завжди збиралися грати в футбол для власного задоволення. У 2020 році у Львові на Facebook була оголошена реєстрація команд на турнір Foot Go League 2020. Я разом з другом, також футбольним ентузіастом, організували свою команду під назвою ЛПК (Львівська пивна компанія). З кожною грою ми ставали сильнішими як команда і здобували все більше перемог. Особливо запам’яталася гра, в якій ми програвали з рахунком 0:1, але за 5 хвилин до закінчення матчу забили два голи і перемогли з рахунком 2:1. Після цієї гри я давав інтерв’ю, яке можна знайти на YouTube під назвою “Матвіїшин Володимир” Ця гра була особлива, адже ми знову переконалися, що, граючи командою, можна переломити хід гри та виграти. На турнірі ми здобули друге місце, а я отримав персональний кубок “Кращий воротар” другої ліги.”

Дмитро Баско: Матч, що змінив усе

“Мій ”матч життя" - це гра збірної України на Євро-2020. Чудом мені вдалося виграти лотерею на квитки для цього матчу. Однак через кілька місяців стало відомо, що чемпіонат перенесено на рік через COVID-19.

Коли настав час матчів наступного року, плани моїх друзів, з якими ми планували відвідати Євро, не збіглися. Географія також змінилася: я був у Києві, один друг - у Сумах, інший - у Польщі, а ще один - у Німеччині.

Незважаючи на це, ми вклали багато зусиль і в останню мить вирішили ризикнути, залишити всі справи і вирушити в подорож. Ми здали тести на COVID-19 у день виїзду і отримали результати електронною поштою вже на шляху до Румунії.

Але це ще не був кінець пригод. Після успішного перетину кордону і прибуття на залізничний вокзал, ми не змогли знайти наш потяг до Бухареста. Виявилося, що мій друг, замовляючи квитки онлайн, переплутав назви міст і забронював потяг до Бухеєшт.

Якимось чудом нам вдалося дістатися до Бухареста пересадочними потягами і все ж потрапити на матч. Цей матч був єдиним у групі, який збірна виграла за нашої несамовитої підтримки, і ми пройшли до плей-офф.

Історія мала продовжитися цього року на Євро-2024 у Німеччині, неподалік від міста, де живе мій друг. Ми планували знову підтримати команду тією ж компанією і допомогти їй досягти ще більшого успіху. Однак через війну і закриті кордони ця мрія для мене залишилася нездійсненною."

Олексій Пустовойтенко: Перші кроки до великої гри

"Футбол захопив мене у 2006 році. Могла б бути історія про Чемпіонат Світу, де я б детально розповів про шлях України на мундіалі, але мої спогади про той турнір рвані та дивні. Я пам’ятаю свої сльози через поразку Ірану від Мексики, два голи Луки Тоні проти України.  Але я зовсім не пам’ятаю легендарні моменти - гру України проти Швейцарії, удар Зідана чи історичний гол Русола.

Незважаючи на це, турнір подарував мені любов до футболу, яка триває вже 18 років. Хоча 2006 рік і став визначальним, найтепліше я згадую сезон 2008/2009 - найуспішнішу єврокубкову кампанію українських клубів.

Тоді мені було 8 років, і я вже добре розбирався в українському футболі, постійно граючи в FIFA 07 і купуючи зірок для “Динамо”. Я був і залишаюся великим фанатом “Динамо”. Але матчі Кубка УЄФА починалися о 21:45, тому мені, 8-річному школяру, дозволяли дивитися лише перші 15 хвилин. Після цього мене відправляли спати, адже наступного дня була школа.

Була ще одна проблема - у мене не було телефона, щоб перевірити результати матчів. Тому мій батько, який також слідкував за футболом, вигадав схему, щоб я залишався в курсі результатів. Він писав їх на аркуші паперу і клав на мій стіл. Я прокидався і першим ділом біг до столу, щоб дізнатися результати.

Пам’ятаю, як я бігав по квартирі з аркушем, радіючи перемогам “Динамо” і “Металіста”. Перед півфіналом, де “Динамо” мало зіграти з ‘Шахтарем’, мені нарешті дозволили дивитися матч до кінця. Я навіть проводив свої ритуали перед грою, одягаючи форму “Динамо” і розвішуючи саморобні банери по квартирі.

“Динамо” було в півфіналі Кубка УЄФА, і до фіналу залишався лише один крок. Але пізній гол Ілсіньо зруйнував всі надії на трофей, і я не міг стримати сліз. “Шахтар” виграв фінал проти “Вердера”, але я вже не дивився той матч. З того часу я вже не плачу, коли “Динамо” програє, але продовжую їх палко підтримувати. Той сезон залишився для “Динамо” найуспішнішим у 21 столітті, а для мене - найтеплішим і найболючішим спогадом."